ПРОЕКТ ТВОРЧОЇ ГРУПИ «ДІТИ»: «ВРЯТУЙТЕ НАШІ ДУШІ»

Привчай юнака до дороги його,

і він, як постаріється, не уступиться з неї.

(Пр.22:6)

1. Проблема формування духовності учнів у навчальному процесі

Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до проблеми соціального характеру, оскільки пов'язана с таким поняттям, як формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є, в першу чергу, виховання духовної особистості. Школі потрібно змалку турбуватися про духовний світ дитини.

Саме тоді країна буде бачити молодь – як майбутнє нашої нації, рушійну силу, яка спроможна вирішити проблему держави не на свою користь, молодь із своїми вищими моральними, естетичними канонами та ідеалами. Адже від її ставлення до надбань культури залежить нині духовне оновлення нашого суспільства, зміст її цінних орієнтацій і майбутнє.

2. Що таке духовність

Формування духовного світу молоді, духовності як провідної якості особистості - велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, батьків, широкого педагогічного загалу.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко.

Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Вона визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості. Саме духовність задає напрямок усім психічним характеристикам людини.

На сьогоднішній день існує багато різних підходів до поняття духовності. Розглянемо деякі з них.

Перший підхід формується на основі матеріалізму. В даному випадку духовність розглядається як індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб:

1. ідеальної потреби пізнання;
   2. соціальної потреби жити й діяти "задля інших".

Під духовністю переважно розуміється перша з цих потреб, а друга - під душевністю. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання - світу, себе, сенсу й призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично поєднується зі суб'єктивною безкорисністю, де нагорода - задоволення процесом пізнання оточуючого світу й задоволення від виконаного обов'язку. Ця відносна незалежність пізнавальної діяльності від негайного соціального схвалення робить духовність важливішим фактором розвитку цивілізації .

З точки зору провідного спеціаліста з психології індивідуальності, д.п.н. Л.М. Собчик духовність - це вищий рівень самосвідомості людини й емоційно диференційованого ставлення до явищ оточуючого життя. Це поняття не можна підмінити високим інтелектом й ерудицією, бо духовність людини - це вміння вийти за межі вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захиститися від негараздів. Це не тільки проблема самосвідомості, але й емоційна категорія, що в діалозі доброго і злого передбачає пріоритет першого. Для одних - це опора на мораль суспільства, на принципи релігійних догм, для інших - це власна совість, що не дозволяє перейти межу, за якою виникає небезпека зачепити інтереси інших людей. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного "Я" інформації про оточуючий світ, але й здатність розглядати своє "Я" у контексті світу. Тобто духовність - це поняття, що містить у собі небайдуже ставлення до оточуючого світу, прагнення наповнити своє життя любов'ю до країни, природи, людей, до того, що не є інструментом реалізації прагматичної необхідності. Духовність - це спрямованість людини на інші, нематеріальні цінності

3. Насущні проблеми сучасної молоді та батьків

– Тату, а сьогодні ми в школі вчили таблицю множення!

– Угу.

– Тату, а сьогодні я на алгебрі отримав 12 балів!

– Угу.

– Тату, а мені сьогодні поставили з історії 2!

– Угу.

– Тату, я сьогодні обікрав магазин!

– Угу.

Це типовий діалог сина і батька. Часто батьки не цікавляться особистим життя своїх дітей. Вони віддали їх на виховання вулиці. А вулиця може виховати лише людей, які «…повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві.» (Рим.1:29-32).

В такому випадку важко сказати, чи буде та дитина духовною чи ні. Але точно можна сказати: «Треба діяти!!!»

Що ж переживають наші діти у своєму житті? Які питання їх найбільше цікавлять в теперішній час? Де вони будуть шукати відповіді на свої запитання?

Найбільше інформації діти отримують від своїх ровесників, з телевізора, з Інтернету. Під впливом цих чинників вони формують свій світогляд, який дуже часто є далеким від бажаного. Тому діти часто задаються питаннями:

Чому мене мучить депресія?

Чи дозволені мені інтимні стосунки до шлюбу?

Чесність: чи кращий це життєвий принцип?

Чи потрібно мені розпочати з кимось зустрічатись?

Чи треба відмовлятись від спиртного?

Чому потрібно відмовитись від наркотиків?

Чи має значення що я читаю?

Чи не надто багато я дивлюсь телевізор?

Що мене чекає в майбутньому?

Чи зможе сучасний вчитель відповісти коректно дитині на ці поставлені запитання? Чи можливо потрібно вчителеві повчитися духовності.

Гвіздок проблема знаходиться в тому, що діти не мають чітких життєвих пріоритетів. А якщо і є такі, то вони майже не реальні.

4. Потреби соціально усвідомленої людини

Потреба - це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності.

Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Потреба - це джерело активності людини.

1. Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.
2. Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально-етичні цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого "я", потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.
3. Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.
4. Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.
5. Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.
6. Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов`язків, які постають перед людиною.

5. Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі

На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша точки зору мають своє наукове обґрунтування, саме тому ми зупиняємося на такому визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова за якої формується духовний світ особистості є одночасно і фактором, який впливає на це формування.

Ми виділяємо такі основні умови формування духовності особистості:

• обов'язкове врахування вікових особистостей учнів;
• врахування особистостей суспільної природи людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;
• активне використання між предметних зв'язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості;
• обов'язкове використання принципу активності учнів.

Розглянемо першу з умов. На врахуванні вікових особливостей школярів вже тривалий час наголошують і психологи, і педагоги.

За класифікацією вікових груп, яку подає нам А.В.Петровський, старший шкільний вік, або ж рання юність починається приблизно у 14,5 років і триває до 17-ти років. Але інші вчені неодноразово наголошують на тому, що подібні вікові рамки є доволі умовними. Ось як характеризують вік науковці:

"Юнак займає проміжне положення між дитиною і дорослим. з ускладненням життєдіяльності у юнака відбувається не тільки кількісне розширення діапазону соціальних ролей, але і якісна їх зміна, з'являється все більше дорослих ролей з витікаючою звідси мірою самостійності і відповідальності. Загальні розумові здібності людини до п'ятнадцяти - шістнадцяти років, як правило вже сформовані, і такого швидкого зростання їх як в дитинстві, вже не спостерігається. Проте вони продовжують удосконалюватися.”

“Юність - завершуючий етап дозрівання і формування особи. Великі зміни у власному організмі і зовнішності, пов'язані із статевим дозріванням, відома невизначеність положення (вже не дитина, але ще і не дорослий), ускладнення життєдіяльності і розширення кола осіб, з якими особа повинна погоджувати свою поведінку, - все це разом узяте різко активізує в юнацькому віці ціннісно-орієнтаційну діяльність. Чи йде мова про пізнання власних якостей, засвоєння нових знань, про відносини із старшими або однолітками - юнак особливо стурбований їх оцінкою і прагне будувати свою поведінку на основі свідомого выработаных або засвоєних критеріїв і норм.".

Виходячи із зазначених вище особливостей віку можна говорити про юність, як один з найбільш сприятливих періодів у формуванні духовних цінностей особистості, у формуванні школи її цінних орієнтацій.

"Рання юність - не тільки вік самоаналізу, але і найбільш "колективний " вік. Молодшому підлітку досить просто брати участь в колективному житті, бути з іншими. Старшокласнику найважливіше бути прийнятим однолітками, відчувати себе потрібним групі, мати в ній певний престиж і авторитет. Низький статус в колективі як правило, корелює з високим рівнем тривожності, хлопці, не популярні у однолітків, набагато частіше, ніж останні, хотіли б змінити свою особу".

6. Література – як важливий засіб формування духовності у старшокласників

Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини. Проте, на нашу думку, вчитель на уроці літератури здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.

Головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі є такими:

• виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;
• формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;
• розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої уяви, образного мислення;
• плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;
• розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.

Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен будуватися урок. Але систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук, творчість”.

7. Значення релігії у формуванні високодуховної особистості.

Повноцінно духовно-розвинута людина не тільки усвідомлює велич Творця, але й здатна любити інших, творити добро, милуватися красою, поважати старших, бути ввічливою, знати ціну життя і завжди прагне ще більш духовно збагатити себе.

Проте, часто життя ставить ряд випробувань, які дуже складно подолати, особливо у молодому, юначому віці. Це період поривів і наснаги, ризику і необдуманості. У цей час людина здатна на все, і дуже часто вдається до вчинків, які стають фатальними. Таким чином, молода людина губить сама себе. Для того, щоб попередити такий хід подій, ми повинні бути духовно-здоровими. Саме духовність, що в своїй основі несе Добро та Любов, є одним з найефективніших засобів попередження негативної поведінки неповнолітніх.

Перші знання про Бога діти отримують від батьків. Від них дитина довідується про існування Господа і про те, ким Він є. Якщо справи релігії є частою темою домашніх розмов, дитина швидко переконується в їх важливості. Якщо про це не говорити або згадувати дуже рідко, – після матеріальних справ, проблем харчування, телевізійних передач – дитина звикне до думки, що вони несуттєві, або буде вважати, що Божі справи – це щось по-справжньому святкове, проте в щоденному житті великої ролі не відіграє.

Пов’язання позитивних почуттів із релігійною позицією благодатно впливає на домашню атмосферу. Свята, звичаї та традиції також виграють, якщо підкреслити їх релігійний характер. Тому варто докласти зусиль, щоб звичаї в родині підтримувались, а їхній зміст залишався зрозумілими.

8. Яку людину можна назвати духовно сформованою. Рівні духовної сформованості

Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).

Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності (антидуховності).

І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне, може вважати повністю бездуховною (низький рівень сформованості).

Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить

Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою. Тому що, весь її розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на альтруїстичні вчинки.

Рівні сформованості духовності підлітків

9. Висновки, що побудовані на основі аналізу анкет, бесід, опитувань

Ми впевнились, що учні зазвичай звертають увагу на зв`язок літературних героїв (проблематика, ситуації "добра-зла", "прекрасне-огидне") з сучасним життям, не співвідносять себе з літературними героями, не можуть дати аналіз з позицій сучасності. Старшокласники не оперують тими знаннями, які отримують під час інших предметів (історія, українська мова, російська мова та література, історія України, географія та інші), а звідси низька пізнавальна активність їх на уроці.

Для з`ясування того, яке відношення самих вчителів до даної проблеми, їм було запропоновано відповісти на запитання анкети:

1). Як на вашу думку, що таке духовність?

2). В якому осередку вона виховується?,  підкресліть

а) школи, б) сім`я, в) суспільство?

            3). Під час яких навчальних дисциплін треба формувати духовність учнів?

            4) Що ви пропонуєте змінити у навчальних планах з метою підвищення рівня сформованості духовності учнів?

Аналіз анкет, бесід з вчителями довів, що у більшості вчителів виникають труднощі відповісти, що таке "духовність". На уроках рідко акцентують увагу на розвиток складної освіти особистості, пояснюють це браком часу. Частина вчителів (18%) використовують навчальний матеріал предмету для показу, аналізу й синтезу ситуацій успіху: "добро-зло", "прекрасне-огидне", "щедрість-жадібність", "життя-смерть" і таке інше.

Вчителі наголошують на тому, що проблема духовності пов`язана з соціальною сферою суспільства, економікою країни, інфляцією, нестатком підручників, посібників, низькими заробітками. Спостереження за учнями під час педагогічної практики у колегіумі №1 м. Кривого Рогу довели, що багатьом учням колегіуму притаманна моральна конфліктність (47%), емоційна напруга (61%), агресивність (39%), егоїзм, заздрість.

Замість прагнення до творення домінує пристрасть до розподілення і перерозподілення. Як абстрагують вчителі, учні засвоїли лише дві арифметичні дії - відняти і поділити, а не навчилися додавати і множити.

Аналіз бесід та анкетування, дав підстави виділити фактори, які негативно впливають на формування духовності молоді:

1. відчуження особистості від суспільства, від національної культури;
2. відчуження від національних традицій;
3. низький статус освіти та інтелектуальної діяльності;
4. заклад моралі серед дорослих та молоді;
5. криза сім`ї чи сімейного виховання;
6. погіршення здоров`я учнів;
7. соціально-політичні і економічні протиріччя.

Спостереження за старшокласниками доводить, що загрозою для них є ще й психологічне налаштування: песимізм, прагнення жити сьогоднішнім днем, не прагнення наполегливо вчитися.